Спортивні ігри як інструмент розвитку життєвих компетенцій: застосування моделі TPSR

Abstract

Мета. Метою дослідження є визначення впливу спортивних ігор, інтегрованих із моделлю TPSR (Teaching Personal and Social Responsibility), на формування життєвих компетенцій у процесі фізичного виховання.Матеріал і методи.У дослідженні брали участь 36 здобувачів освіти фахового коледжу віком 15-17 років, поділених на експериментальну (n=19) та контрольну (n=17) групи. Заняття з фізичного виховання проводилися у форматі спортивних ігор як у залі, так і на відкритих майданчиках. Методи дослідження включали: теоретичний аналіз літератури; спостереження за допомогою інструменту TARE 2.0 для оцінки педагогічних стратегій та життєвих компетенцій здобувачів; анкетування для вимірювання рівнів самоконтролю, відповідальності, лідерства та співпраці; експериментальний метод для впровадження програми TPSR у спортивні ігри; статистичний аналіз, зокрема t-тест та коефіцієнт внутрішньокласової кореляції (ICC). Результати.Експериментальна група показала статистично значущі покращення рівнів самоконтролю (p=0,009), участі (p=0,003), зусиль (p=0,003), незалежності (p<0,001) та турботи (p=0,016). Учасники стали більш відповідальними, лідерськими та активними під час навчального процесу. Результати підтвердили ефективність використання моделі TPSR для розвитку ключових компетенцій через спортивні ігри. Додатковий аналіз було проведено для оцінки взаємозв’язків між вихованням відповідальності педагогами та розвитком певних аспектів поведінки здобувачів на основі даних, отриманих через інструмент TARE 2.0. Кореляційний аналіз показав, що стратегічні підходи до виховання відповідальності мають сильний позитивний вплив на поведінку здобувачів у таких аспектах, як самостійність, турбота, участь та зусилля. Найбільший ефект було зафіксовано для стратегій «надання вибору та голосу» та «встановлення очікувань», що свідчить про їхню ефективність у мотивації до активної діяльності та самоконтролю. Висновки.Спортивні ігри, інтегровані із моделлю TPSR, є ефективним інструментом для формування життєвих компетенцій здобувачів освіти й створює можливості для застосування педагогічних стратегій, що стимулюють відповідальну поведінку, соціальну взаємодію та самостійність.