Дослідження біомеханічних параметрів кікбоксерів із різним стажем тренувань

Abstract

Мета: здійснити порівняльний аналіз біомеханічних показників кікбоксерів із різним стажем тренувань. Матеріал та методи. Дослідження проведено за участю 23 кікбоксерів, які були розподілені на 2 групи. 1 група – 11 спортсменів, середній вік (14,00±0,56) років, стаж тренування (0,65±0,18) років. 2 група – 12 спортсменів, середній вік (13,75±1,04) років, стаж тренування (5,00±0,58) років. Антропометричні дослідження включали визначення довжини та маси тіла. Розрахунок основних біомеханічних параметрів здійснено згідно спеціальних рівнянь регресії. Визначали масу окремих сегментів кінцівок, положення центрів мас на повздовжній осі сегментів та головні центральні моменти інерції відносно основних осей тіла людини (сагітальної, фронтальної та повздовжньої). Визначали медіану, 1 і 3 квартилі. Вірогідність відмінностей в групах оцінювали за допомогою непараметричного критерію Розенбаума (Q). Результати: встановлено значущі відмінності всіх визначених параметрів. Спортсмени 1 групи мали більші показники маси стопи (Q=7), гомілки (Q=7), стегна (Q=6), кисті (Q=8), передпліччя (Q=6) та плеча (Q=6). У 1 групі розташування центру мас на повздовжній осі сегменту було далі від проксимального кінця. Це стверджено для стопи (Q=8), гомілки (Q=7), стегна (Q=6), кисті (Q=7), передпліччя (Q=6) та плеча (Q=6). При порівняльному аналізі головних центральних моментів інерції у 1 групі ці показники були значно більше, ніж у 2 групі. Для сагітальної осі це доведено для стопи (Q=7), гомілки (Q=7), стегна (Q=8), кисті (Q=8), передпліччя (Q=8), плеча (Q=7). Для фронтальної осі: стопа (Q=7), гомілка (Q=7), стегно (Q=8), кисть (Q=7), передпліччя (Q=8), плече (Q=8). Для повздовжньої осі: стопа (Q=8), гомілка (Q=7), стегно (Q=6), кисть (Q=8), передпліччя (Q=6), плече (Q=6). Висновки. Проведений порівняльний аналіз виявив наявність відмінностей біомеханічних показників у кікбоксерів різної кваліфікації. Більш досвідчені спортсмени характеризувалися меншими значеннями всіх визначених показників. Менша величина маси сегментів відбиває більшу швидкість за рахунок зменшення інертності. Зростання головних центральних моментів інерції по всіх осях у менш досвідчених спортсменів доводить більшу інерцію, що повинно бути оцінено як свідоцтво меншої технічної підготовленості. Використання біомеханічних закономірностей при аналізі техніки кікбоксингу дозволяє виділити головні і провідні ланки, які забезпечують високий результат, а оцінка якості виконання рухів дозволяє удосконалити спортивну техніку. Розраховані біомеханічні критерії можуть використовуватися у якості інструменту оцінки технічної підготованості спортсменів кікбоксингу. Їх практичне застосування змогу оптимізувати підготовку, удосконалити моніторинг функціонального стану кікбоксерів.