Зміни показників стрибучості волейболістів 13-14 років під впливом комплексів вправ швидкісно-силової направленості

Abstract

Волейбол пред'являє високі вимоги до рівня фізичної підготовленості гравців. Сила, гнучкість, спритність, швидкість, витривалість – всі ці якості є надзвичайно важливими для гравця у волейболі. Але найважливішою якістю волейболістів, яку вони постійно використовують впродовж гри є стрибучість. Значна частина виграшу очок у матчі досягається у боротьбі над сіткою, а щоб ставити блок та виконувати нападаючі удари, необхідною умовою є високий стрибок. Тому стрибучість є одним із провідних компонентів у волейболі. І вже на початковому етапі підготовки волейболістів розвитку його техніки виконання має приділятись особлива увага. Отже, виникає необхідність удосконалення науково-методичного забезпечення тренувального процесу волейболістів, покращення якості, структури та змісту підготовки. Необхідно розробляти нові методики розвитку стрибучості. Аналіз методичних матеріалів показує, що методика удосконалення стрибучості волейболістів носить несистематизований характер: часто не враховуються завдання, що ставляться в різних етапах підготовки; неправильно підбираються засоби і методи для удосконалення стрибка; нераціонально розподіляються вправи для розвитку стрибучості у навчально-тренувальному процесі. Розробка нових підходів до вивчення проблем розвитку стрибучості волейболістів є актуальною та може сприяти підвищенню результативності гри команд. Мета роботи – вивчення зміни показників стрибучості волейболістів 13- 14 років під впливом комплексів вправ швидкісно-силової направленості. Завдання роботи: 1. Проаналізувати науково-методичну літературу, щодо особливостей розвитку та ролі стрибучості у волейболі. 3 2. Розробити комплекси вправ для підвищення стрибучості волейболістів 13-14 років. 3. Експериментально перевірити ефективність використання запропонованих комплексів вправ та методики їх використання у рамках педагогічного експерименту. Матеріали і методи дослідження. В ході дослідження використовувались наступні методи: аналіз та узагальнення науково методичної літератури; педагогічний експеримент; педагогічне тестування; методи математичної статистики. Проведено послідовний педагогічний експеримент, що був спрямований на розвиток стрибучості волейболістів. Він проходив у три етапи та тривав 30 тижнів у період жовтень 2023 року – липень 2024 року. У дослідженні взяли участь 12 волейболістів віком 13-14 років, які відвідують групи базової підготовки КДЮСШ №1 Світловодської міської ради. Після проведення первинного тестування, та виявлення показників стрибучості, у навчально-тренувальний процес відповідних волейболістів був впроваджений запропонований комплекс вправ на розвиток стрибучості, який волейболісти виконували 3 рази на тиждень протягом 10 тижнів. Потім був проведене повторне тестування, виявлені показники та зроблені висновки. Другий етап – експеримент було продовжено, ще на 10 тижнів під час якого обрана група волейболістів продовжила використовувати той же запропонований комплекс вправ і через 10 тижнів було знову проведено тестування за тими ж тестами, виявлені показники та зроблені висновки. На третьому етапі, який теж тривав 10 тижнів було змінено комплекс вправ та методика його використання, що були впровадженні в навчально-тренувальний процес обраної групи волейболістів. І після запланованого терміну було проведено заключне тестування, отримані відповідні показники та проведено їх порівняльній аналіз. Результати. Отримано результати порівняльного аналізу кількісних показників у відповідних тестах на всіх трьох етапах педагогічного експерименту. Використовуючи параметричний критерій Ст'юдента було проведено оцінку статистичної достовірності відмінностей у результатах. 4 Показано, що на першому етапі показники всіх тестів, які виконували волейболісти достовірно покращились. На другому етапі експерименту видно, що значення всіх отриманих показників достовірно не покращились і залишились майже на тому ж рівні. На третьому етапі у тренувальний процес обраної групи волейболістів було впроваджено інший комплекс вправ для розвитку стрибучості. Порівнюючи результати, отримані після другого та третього етапу експерименту показники знову достовірно покращилися. Проведено порівняльний аналіз початкових показників стрибучості обраної групи волейболістів та ті, що отримали після проведення педагогічного експерименту. Показано, що всі показники достовірно покращилися (<0,001). Найбільший приріст по абсолютній величині здобула оцінка вистрибування з присідання вгору, прогинаючись за 20 с (тест 4) – 26,50%, самий низький приріст отримав результат тесту 2 стрибок у довжину – 2,99%, результати тестів 1 (оцінка стрибкової витривалості) та 3 (стрибок угору з місця) покращились на 23,46% та 13,19% порівнюючи з результатами відповідних тестів, які були одержані після проведення експерименту. Висновки: Результати проведеного нами дослідження дозволяють рекомендувати запропоновані комплекси вправ для широкого використання тренерами з волейболу в тренувальній діяльності для покращення розвитку стрибучості волейболістів, але комплекси вправ та навантаження при їх виконанні необхідно змінювати хоча б кожні 2,5-3 місяці для того, щоб йшов прогрес у розвитку стрибучості та волейболістам було цікаво виконувати запропоновані вправи.