ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ ЮНИХ ТХЕКВОНДИСТІВ 9-10 РОКІВ

Abstract

Актуальність теми. На початковій стадії оволодіння технікою ударів ногами, кожен, хто займається тхеквондо, відчуває деякі труднощі при виконанні більшості технічних елементів. Як правило, це відбувається через слабку загальну або спеціальну фізичну підготовленість. Деякі з тих, що займаються, вважають, що головна причина труднощів, які виникають при освоєнні техніки ударів ногами, криється в недостатній розтягнутості м'язів, переважно нижньої частини тіла. Крім цього, існує думка, що тим, хто займається гімнастикою, балетом або йогою не завдасть особливих труднощів оволодіти технікою ударів ногами. Все це не зовсім вірно. Безперечно, для початку заняття непогано мати певний запас гнучкості, але не потрібно впадати у відчай, якщо потрібної гнучкості не достатньо (О. С. Кощеєв, 2013; І. М. Пашков, 2017; Б. О. Яддаден, 1999). Мета дослідження: вдосконалити методику розвитку гнучкості юних тхеквондистів 9-10 років. Завдання дослідження: 1. Визначити сучасні проблеми розвитку гнучкості в тхеквондо на основі аналізу науково-методичної літератури та узагальнення провідного практичного досвіду. 2. Розробити комплекси вправ для вдосконалення методики розвитку гнучкості юних тхеквондистів 9-10 років. 3. Експериментально обґрунтувати ефективність розроблених комплексів вправ для вдосконалення методики розвитку гнучкості юних тхеквондистів 9-10 років. Матеріал і методи дослідження. В роботі використані наступні методи: теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичних літературних джерел, пошук і використання інформації глобальної комп'ютерної мережі Internet; бесіди з фахівцями; педагогічне спостереження; педагогічне тестування; хронометрування; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Педагогічний експеримент (листопад 2022 р. – березень 2023 р.) був проведений в групах попередньої базової підготовки другого року навчання спортивного клубу «Спіннер» міста Львів. Усього в педагогічному експерименті взяли участь 24 юних тхеквондиста, віком 9-10 років. Спортсмени були розділені на дві групи: контрольну та експериментальну по 12 спортсмена в кожній. Результати. Аналіз науково-методичної літератури показав, що оволодіння технікою ударів ногами в тхеквондо – це багатоступеневий, важкий процес, в якому формування технічних навиків і фізичних даних проходить поступово, гармонічно доповнюючи одне одного. Головна причина труднощів, які виникають при освоєнні техніки ударів ногами, криється в недостатній розтягнутості м'язів, переважно нижньої частини тіла. Люди з гарною природною гнучкістю або набутою в результаті тренування іншими видами спорту, краще виконують рухові дії (О. В. Лукіна, В. О. Новіков, В. В. Горбенко, 2010; А. С. Ровний, В. В. Романенко, І. М. Пашков, 2013). Узагальнене практичного досвіду роботи тренерів та спеціалістів з тхеквондо, виявили, що ефективність навчально-тренувального процесу у тхеквондистів, спрямованого на розвиток гнучкості, залежить насамперед від правильного вибору вправ, виконання яких сприяє підвищенню рухливості в суглобах. Для розвитку гнучкості в тхеквондо використовують дві основні групи вправ: на розтягування, до яких відносять повільні, махові й пружні рухи, а також примусове розтягування; силові вправи динамічного й статичного характеру, що характеризуються підвищеним м'язовим напруженням. З метою виявлення взаємозв'язку показників морфофункціональних характеристик та фізичної підготовленості у юних тхеквондистів 9-10 років проведено кореляційний аналіз. Результати кореляційного аналізу підтвердили, що розвиток гнучкості має велике значення для юних тхеквондистів. Спираючись на результати аналізу спеціальної літератури, бесід з провідними фахівцями та власного досвіду були розроблені оптимальні комплекси тренувальних завдань щодо вдосконалення методики розвитку гнучкості юних тхеквондистів. Результати попереднього тестування розвитку гнучкості у юних тхеквондистів показали, що достовірних відмінностей, за тестовими показниками між контрольною та експериментальної групами на початку педагогічного експерименту не виявлено (p>0,05). Порівнюючи середні результати у спортсменів контрольної та експериментальної груп наприкінці педагогічного експерименту можна відзначити, що у юних тхеквондистів експериментальної групи достовірно вищі показники гнучкості в таких тестах: поздовжній шпагат вліво (p<0,05, t=2,18); поздовжній шпагат вправо (p<0,05, t=2,15); поперечний шпагат (p<0,05, t=2,31). В інших показниках гнучкості теж кращі результати у юних тхеквондистів експериментальної групи, але вони не мають достовірних відмінностей (p>0,05) з показниками гнучкості юних спортсменів контрольної групи. Такі результати педагогічного тестування юних тхеквондистів пояснюється коротким терміном проведення педагогічного експерименту. Висновки. Здобуті результати підтверджують ефективність розроблених спеціальних комплексів вправ для вдосконалення методики розвитку гнучкості юних тхеквондистів 9-10 років.