Короткий опис(реферат):
Оволодіння технікою гри, придбання спеціальних
знань, здійснюється в процесі технічної підготовки. Їй належить одне з провідних
місць у структурі навчально-тренувального процесу баскетболістів. Провідну
роль у формуванні рухових навичок відіграють сенсорні механізми контролю
рухів спортсмена.
Таким чином визначення ролі сенсорних систем у підготовці баскетболістів
є дійсно актуальним і може суттєво вплинути на оптимізацію процесу технічної
підготовки.
Мета дослідження – підвищення технічної підготовленості
баскетболісток на етапі спеціалізованої базової підготовки під вплив вправ,
спрямованих на розвиток вестибулярної стійкості.
Завдання роботи:
1. На основі науково-методичної літератури розглянути теоретичні аспекти
вестибулярної системи в спортивній діяльності.
2. Провести аналіз технічної підготовленості баскетболісток 14–15 і виявити
вплив на неї рівня розвитку вестибулярного аналізатору.
3. Провести аналіз технічної підготовленості баскетболісток 14–15 і виявити
вплив на неї рівня розвитку вестибулярного аналізатору.
4. Дослідити рівень змін технічної підготовленості баскетболісток під
впливом спеціально підібраних вправ вестибулярної спрямованості.
Методи дослідження: теоретичний аналіз науково-методичної літератури,
методи оцінки вестибулярної стійкості, педагогічне тестування, педагогічний
експеримент, методи математичної статистики.
У дослідженні прийняли участь баскетболістки КЗ ДЮСШ 13 (12
спортсменок) у віці 14–15 років, які склали експериментальну групу і 12
баскетболісток команди КЗ ДЮСШ 2, які увійшли до контрольної групи.
Результати: Ураховуючи коливання ЧСС і АТ під впливом вестибулярного
навантаження і використовуючи таблицю Лазанова-Байченко була визначена
вестибулярна стійкість баскетболісток 14–15 років, яка становила в ЕГ 3,58±0,36
бали, при максимально можливих 5, а в КГ – 3,74±0,50 бали. Статистично
достовірних відмінностей між показниками вестибуловегетативної стійкості
двох груп виявлено не було (р>0,05).
Після обертанні на кріслі Барані помилка динамометрії в ЕГ склала
3,52±0,70 кг, що на 0,38 кг точніше, ніж до обертання, а КГ 4,93±3,31, це краще
на 0,15 кг. Слід відзначити, що статистично достовірної різниці в показниках
точності відтворення зусилля до і після подразнення вестибулярно аналізатора,
як в ЕГ, так і в КГ виявлено не було (р>0,05).
При відтворенні часового відрізку помилка в ЕГ склала у середньому
1,60±0,40 с, в КГ – 2,07±0,33 с.
При визначенні показників технічної підготовленості баскетболістки 14–15
років ЕГ мали показники: «Комбіновану вправу» виконували за 33,66±1,36 с,
точно кидаючи у кошик при цьому 2,26±0,18 рази; «Кидки с точок» за
106,35±7,85 с, влучаючи 4,26±0,35 рази, «Штрафні кидки» за 26,58±0,82 с, із
точністю 13,26±0,43 рази; «Човниковий біг з веденням м’яча» – за 212,43±12,37
с, «Переміщення у захисті» – 9,76±0,72 с.
Кореляційний аналіз між показниками вестибулярної стійкості і технічної
підготовленості виявив такі кореляційні залежності: показник
вестибуловегетативної стійкості має середні показники кореляційної залежності
з показниками точності виконання 20 штрафних кидків зі зміною кошиків,
точності виконання кидків з точок; показник вестибуломоторної стійкості має
зворотні середні показники кореляційної залежності з точністю виконання кидків
з точок; показник вестибулосенсорної стійкості має слабкі показники
кореляційної залежності з рівнем техніко-тактичної підготовленості
баскетболісток.
Використання експериментальної методики покращило вестибулярну
стійкість баскетболісток, що позитивно вплинуло на показники технічної
підготовленості баскетболісток на етапі спеціалізованої базової підготовки.
Висновок: Використання експериментальної методики покращило
вестибулярну стійкість баскетболісток за вестибуловегетативними показниками
на 4,8 %, за вестибуломоторними – на 9,0 %, за вестибулосенсорними – на 24,6 %.
Зміни вестибулярної стійкості у балах носили достовірний характер (р<0,05).
Збільшення стійкості за вестибуломоторними і вестибулосенсорними
показниками не мали достовірного характеру (р>0,05), однак після експерименту
вони достовірно відрізнялися із показниками спортсменок КГ (р<0,05).
Використання вправ, спрямованих на розвиток вестибулярної стійкості
позитивно вплинуло на показники технічної підготовленості баскетболісток 14–
15 років ЕГ. Так, в «Комбінованій вправі» час виконання зменшився на 11,11 %,
точність кидків при цьому виросла на 17,25 %; в «Кидках с точок» час зменшився
на 0,77 %, влучення виросли на 38,96 %, у «Штрафних кидках» час скоротився
на 9,17 %%, точність покращилася на 17,26 %; у «Човниковому бігу» час
виконання вправи зменшився на 2,59 %, у «Переміщенні у захисті» – на 19,67 %.
Однак, за показниками часу при виконанні кидків з точок, часу витраченого на
штрафні кидки та часу у перемінному човниковому бігу зміни не носили
достовірного характеру (р>0,05).
Результати вестибулярної стійкості і технічної підготовленості
баскетболісток контрольних груп залишилися на рівні первинних досліджень.