http://repo.khdafk.com.ua/xmlui/handle/123456789/592 2026-07-22T18:45:41Z http://repo.khdafk.com.ua/xmlui/handle/123456789/1314 Фізична терапія дітей з перинатальними ураженнями нервової системи на поліклінічному етапі Пашкова, Катерина Володимирівна Перинатальні ураження нервової системи у дітей залишаються однією з актуальних медико-соціальних проблем сучасної педіатрії та фізичної терапії, оскільки вони є однією з провідних причин порушень психомоторного розвитку, формування рухових обмежень, зниження рівня функціональної незалежності та якості життя дитини. Наслідки ушкодження центральної нервової системи в перинатальному періоді можуть проявлятися порушеннями м’язового тонусу, координації рухів, постурального контролю, рівноваги, затримкою формування основних рухових навичок, що негативно впливає на активність і соціальну участь дитини. Особливого значення набуває організація ефективної фізичної терапії на поліклінічному етапі, де забезпечується довготривалий супровід дітей із наслідками перинатальних уражень нервової системи, своєчасна корекція рухових порушень і профілактика вторинних ускладнень. Сучасні підходи до реабілітації дітей ґрунтуються на принципах доказової практики, нейропластичності, раннього втручання, сімейно-центрованого підходу та використанні Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків (МКФ-ДП). Незважаючи на значний розвиток реабілітаційних технологій, питання підбору оптимальних засобів фізичної терапії для дітей 3–4 років із наслідками перинатального ураження нервової системи в умовах амбулаторного (поліклінічного) етапу залишаються недостатньо вирішеними. Актуальним є створення комплексних програм, які поєднують терапевтичні вправи, розвиток постурального контролю, тренування рівноваги та 3 координації, сенсомоторну стимуляцію, функціонально-орієнтовані завдання та активне залучення батьків до реабілітаційного процесу. Таким чином, розробка та оцінка ефективності програми фізичної терапії дітей із перинатальними ураженнями нервової системи на поліклінічному етапі є актуальним напрямом, спрямованим на покращення рухових функцій, підвищення рівня самостійності дитини та забезпечення її максимально можливої участі в повсякденному житті. 2026-01-01T00:00:00Z http://repo.khdafk.com.ua/xmlui/handle/123456789/1313 ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ УШКОДЖЕННІ СУГЛОБОВОЇ ГУБИ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБУ У ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ Тиндик, Анастасія Володимирівна Ушкодження суглобової губи кульшового суглоба є однією з найчастіших причин болю та функціональних обмежень у молодих, фізично активних осіб. Незважаючи на успішність артроскопічних втручань, стандартні протоколи післяопераційної реабілітації часто базуються на тривалому пасивному розвантаженні, що призводить до м’язової атрофії та зниження якості життя пацієнтів. Це зумовлює необхідність розробки нових, ефективних програм фізичної терапії. 2026-01-01T00:00:00Z http://repo.khdafk.com.ua/xmlui/handle/123456789/1312 ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ДІТЕЙ 10 – 14 РОКІВ ЗІ СКОЛІОТИЧНОЮ ПОСТАВОЮ Семка, Олександр Вадимович Сколіотична постава серед підлітків є одним з найпоширеніших проблем опорно-рухового апарату, який супроводжується кривизною хребта у трьох площинах, а саме: боковим викривленням у фронтальній площині, осьовою ротацією у горизонтальній і порушенням нормальних вигинів у сагітальній площині. Це є не тільки медичною, але й соціальною проблемою, оскільки може впливати на якість життя та фізичну активність у підлітків, що є особливо важливим для їхнього розвитку. Оскільки етіологія сколіозу залишається невідомою, існує безліч теорій про використання фізичної терапії для цього порушення. Більшість із цих теорій не підтверджені достатнім рівнем наукового обґрунтування та доказовою базою. Тому дослідження сучасних тенденцій та підходів до лікування цього захворювання має велике значення, оскільки вирішальним завданням є забезпечення своєчасності, достатньої інтенсивності та правильного підбору методів фізичної терапії для пацієнтів зі сколіотичною поставою у підлітковому віці. Втрата часу на застосування неефективних або малоефективних методик у більшості випадків призводить до нездатності фізичного терапевта зупинити прогресування, що у подальшому може вимагати використання ортезів або навіть хірургічного втручання. Саме тому доцільно дотримуватись методик, які пройшли перевірку, мають належну науково-методичну базу та доведену ефективність використання. Врахування інноваційних тенденцій та науково підтверджених підходів допомагає забезпечити оптимальні результати фізичної терапії і покращити якість життя пацієнтів. 2026-01-01T00:00:00Z http://repo.khdafk.com.ua/xmlui/handle/123456789/1311 ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ ЕНДОПРОТЕЗУВАННІ КОЛІННОГО СУГЛОБА У ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ ЕЛЬШААЕР, МЕСАБ Серед найпоширеніших форм суглобової патології особливе місце займає остеоартроз колінного суглоба, для якого характерним є прогресуючий перебіг, що призводить до тривалих термінів непрацездатності, а також зростання рівня інвалідності серед населення. За останні 20 років кількість пацієнтів в світі з остеоартрозом подвоїлось, цьому сприяло постаріння населення, підвищення показників ожиріння, остеопорозу та травм суглобів. Розповсюдженість остеоартрозу зростає з віком, серед осіб віком старше 65 років поширеність остеоартрозу колінного суглобу сягає до 90%. Розвитку та прогресуванню остеоартрозу колінного суглобу сприяють складна анатомічна будова та багатогранна функція колінного суглобу. Прогресуюче руйнування суглобового хряща, персистуючий біль, зниження амплітуди рухів та функціональні порушення негативно позначаються на повсякденній активності пацієнтів, обмежуючи їхню рухливість та погіршуючи психо-емоційний стан. Як наслідок, остеоартроз суттєво знижує якість життя пацієнтів. Серед методів лікування остеоартрозу колінного суглобу є консервативні та оперативні. Сучасні заходи консервативного лікування тільки призупиняють на деякий час прогресування патологічних деструктивно-дистрофічних змін у колінному суглобі, але не в змозі кардинально вплинути на перебіг захворювання. У випадках остеоартрозу колінного суглобу ІІІ-ІV ступеня єдиним методом лікування стає ендопротезування колінного суглобу. Сьогодення в Україні характеризується наявністю бойових дій, результатом яких стають вогнепальні поранення великих суглобів, в тому числі і колінного суглобу. Ендопротезування є сучасним методом лікування також при важких вогнепальних ураженнях колінного суглоба. У сучасній ортопедії ендопротезування колінного суглобу є поширеною операцією, що передбачає заміну суглобових поверхонь колінного суглобу 3 (виростків стегнової кістки та плато великогомілкової кістки) гладким металом і поліетиленовим пластиком. Ендопротезування позбавляє пацієнтів страждань з приводу больового синдрому, зменшує кульгавість та порушення постави, відновлює ходу і дає змогу пацієнту повернутися до суспільного життя, працездатності. Відновлювальне лікування проводиться за допомогою різноманітних методів фізичної терапії – кінезотерапії, гідрокінезотерапії, лікувального масажу, фізіотерапевтичних втручань та інших. 2026-01-01T00:00:00Z